Музей природи землі Галицької - природничий музей, розташований у Галицькому національному природному парку. Представлені у музеї експонати розповідають про місцеву природу (до речі, мало хто знає, що в тій місцевості є справжні степи). Також при парку працює реабілітаційний центр для хворих і поранених тварин. Деякі з представлених експонатів були зібрані ще за життя відомого мецената графа Володимира Дідушицького (деяким з них уже по півтора століття!), який 1886 р. у своєму маєтку біля села Пеняки, що на Львівщині, проголосив заповідними 22 га букового лісу. Це був перший заповідник на території сучасної України.

Водоспад Пробій (Яремче) - каскадний водоспад на річці Прут. У давні часи висота прямовисного падіння води сягала більше 8 м. У 1840 р. водоспад двічі частково підривали з метою сплаву деревини на р. Прут. Глибина котловану - 20 м, швидкість течії - 50-70 км за годину. Біля водоспаду розташований сувенірний ринок.

Ресторан-музей «Гуцульщина» - яскравий зразок народної архітектури карпатського краю. Побудував його у 1959 році архітектор Іван Боднарук із дерева за канонами гуцульської архітектури без єдиного цвяха. Зовнішнє і внутрішнє оформлення відзначаються філігранним різьбленням по дереву. У інтер'єрі використані предмети народного побуту, старовинні речі, натуральні матеріали. Ресторан пропонує страви традиційної гуцульської кухні.

Стежка Довбуша - популярний туристичний маршрут, пов’язаний з іменем легендарного ватажка народних месників Олекси Довбуша (діяв на Прикарпатті в 1738-1745 рр). Проходить скелями Довбуша в урочищі Дрібка. Унікальне нагромадження кам’яних брил ямненського пісковика застигло тут з льодовикового періоду. Природні процеси - вимивання та вивітрювання - створили фортецю неповторного стилю. Особливе зацікавлення викликає камінь Довбуша - його прикрашає кам’яний хрест, а під ним нібито спить вічним сном легендарний опришок.

Віадуки - арочні залізничні мости, визначна архітектурна пам'ятка Ворохти. Зведені тут у XIX ст. Найбільший тутешній кам'яний залізничний міст збудований у 1895 р. При загальній довжині його 130 м арковий проліт становить 65 м. Це один з найбільших кам'яних мостів у Європі.

Церква Різдва Богородиці (Ворохта) - один з найдавніших храмів Гуцульщини. Відреставрована у 1979 р. Це один із кращих зразків гуцульської школи дерев'яної народної архітектури. В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці збереглися настінні розписи XIX ст.

Музей «Тіні забутих предків» (Верховина) - заснований у 2000 році, присвячений історії зйомок кінофільму «Тіні забутих предків». Розташований у будинку, де під час зйомок фільму у 1963-1964 рр. жив режисер фільму Сергій Параджанов. Тут проводив час і творчий колектив фільму: оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші. Фільм - екранізація однойменної повісті М.Коцюбинського, одна з головних робіт українського поетичного кіно.

Гора Пушкар - висота 812 м над рівнем моря, з якої відкриваються чудові краєвиди на всю Верховину, яку Іван Франко називав «гуцульською столицею». Тут знімали деякі сцени з фільму «Тіні забутих предків». Це нескладний маршрут, доступний і дітям, і людям похилого віку.

Криворівня - розташована у долині ріки Чорний Черемош. Назва походить від форми рівнини, на якій розміщене село і яка має форму дуги. Це село відоме в Україні, в першу чергу, завдяки видатному українському письменнику, політичному і громадському діячу Іванові Франку. Він разом із сім’єю приїжджав сюди на літній відпочинок протягом 12-ти років. У Криворівні бували також також Леся Українка, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, Василь Стефаник, Лесь Курбас, Костянтин Станіславський, Ольга Кніппер-Чехова та багато інших. Ще до початку Першої світової війни тут мав свою віллу Михайло Грушевський, який згодом став першим Президентом України (автентична будівля не збереглась, у наш час її відбудовано і створено музей). Саме тут Коцюбинський написав повість «Тіні забутих предків», а через півстоліття зняв свій відомий фільм з такою ж назвою Сергій Параджанов.

Гуцульська ґражда - музей, відтворює типову оселю гуцулів - хату-ґражду. За формою вона нагадує маленьку фортецю - закритий двір, що складався з хати і прибудованих до неї господарських приміщень. Входом слугувала брама, яку на ніч закривали. Ґражду добре укріплювали, переважно для захисту від хижаків та сильних вітрів. Як дослiджено в багатьох працях, зокрема вiдомого галицького етнографа В.Шухевича, гуцульськi хати розмiщувалися не суцiльно, а були розкиданi по горах навколо сіл. В XIV-XIX ст., коли гуцули жили далеко один вiд одного, такi садиби-фортецi були типовими для Гуцульщини, зараз їх можна побачити дуже рідко, переважно в музеях народної архітектури і побуту в Косові, Львові тощо.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні - дерев’яна церква і дзвіниця, збудовані на початку XVIII століття, є довершеним зразком гуцульської школи народної архітектури. Розписи темперою XIX ст. За три століття, що існує церква, її ніколи не закривали - там завжди звершувались богослужіння. Свого часу тут молилися і відправляли служби Патріарх Володимир Романюк, митрополит Андрей Шептицький; церковні відправи у Криворівні відвідували Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк, Яків Головацький та багато інших визначних постатей української культури.

Косів - містечко, відоме як центр Гуцульщини; центр туризму та народних промислів на Прикарпатті. Археологічні знахідки, зокрема кам'яні сокири та бронзові вироби, свідчать про те, що територія сучасного міста була заселена за часів неоліту й міді. Мало цінні поклади солі. Селяни Косівщини брали активну участь в опришківському русі XVII-XVIII ст. У 1920-1930-х роках Косів стає центром гуцульського прикладного мистецтва - різьбярства, кераміки, ткацтва. Масовими професіями стали ліжникарство і килимарство.

Музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини - у музеї експонуються одяг та речі побуту, кераміка, різьба по дереву, ткацтво і вишивка. Тут представлена приватна збірка мистецтвознавця Євгена Сагайдачного. Це гуцульський одяг кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема весільний одяг, вишивка, вироби з кераміки.

Яворів - село біля Косова, знамените своїми майстрами ліжникарства. Ліжники яворівських майстрів експонувалися на Всесвітній виставці у Монреалі в 1967 р. Також у Яворові жили і творили основоположники гуцульської плоскої різьби по дереву Шкрібляки та їх продовжувачі Корпанюки. У селі бували Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич. У печері на сусідньому з Яворовим Сокільському хребті кілька років жив у молитвах та медитаціях засновник хасидисзму Баал Шем Тов (Ізраель бен Еліазер). За переказами, живучи на Сокільському, він познайомився і потоваришував із Олексою Довбушем.